Година спілкування  на тему:

                                      «ОБЕРНУСЯ В ЛЕГЕНДУ»

ДО ВІДЗНАЧЕННЯ 150-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

                        

Сумлінним акордом зима в небесах.

Тужливим ехом в’ється в піднебессі.

Ми розповісти хочемо сьогодні вам

Про життя і творчість поетеси Лесі.

 

Жила колись на світі Леся.

Любила мріяти й співати.

Сама – найкраща із поезій,

Якої нам не написати.

 

У Лесі очі -  квіти з луків.

А слово птаха різнопера...

В собі тяжку борола муку,

Співаючи: “Contra spem spero!”

 

                                          Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

      Так писала в одному із своїх віршів геніальна дочка українського народу – Леся Українка. Історія її життя могла б стати основою величезної драми, але стала на службі найсвітлішої поезії, зоря якої яскраво пломеніє на літературному небосхилі вже 150 років. Твори Л.Українки – окраса світової літератури.

Народилася Леся у місті Звягелі (Новоград-Волинський) на Волині і була другою дитиною в сім’ї Олени Петрівни і Петра Антоновича Косачів. Мати, відома письменниця Олена Пчілка, займалася вихованням дітей (в сім’ї їх було шестеро) і вела культурно-громадську діяльність. Батько, юрист за освітою, був людиною лагідною і правдивою. У сім’ї панувала атмосфера поваги до народних звичаїв і традицій, до української культури.

У дитинстві Лариса була жвавою і допитливою дівчинкою. У чотири роки добре читала, а в п’ять написала доволі змістовного листа своєму дядькові Михайлу Дра-гоманову. Ларису по-домашньому кликали Лося, а в п’ять років попросила, щоб її називали Лесею. Коли  ще Леся не вміла читати, батько навчив проказувати за ним байки Л. Глібова, казки О. Пушкіна. Декламувала дівчинка дуже зворушливо. А коли вже на- вчилась читати, то улюбленими творами були вірші Т. Шевченка, українські народні казки, грецькі міфи, книжки про дивовижні подорожі мандрівників. Найбільше Леся гралася зі своїм братом Михайлом, їх навіть називали одним словом – «Мишолосія». Вони вигадували різні забави, фантастичні пригоди, умовно мандрували до далеких країв, до диких людей.

Зростали діти серед чудової волинської природи з синіми плесами озер і предковічними сосновими борами. Таємнича природа  і багаті фольклорні традиції волинського краю щедро напували багатющу уяву Лесі. Почувши від матері про лісову мавку, дівчина так повірила в неї, що одного разу посеред ночі втекла в ліс і, перемагаючи страх, усюди шукала цю предивну істоту.

Леся любила співати і танцювати. У Колодяжному, де довгий час проживала родина Косачів, біля їхньої садиби у неділю ввечері часто збиралися дівчата поспівати. Дівчинка непомітно підсяде до гурту і тоненьким чистим голосочком підтягує тужливі пісні про кохання. А коли підросла і навчилася нотної грамоти, то стала записувати мелодії і тексти почутих пісень.  Дуже любила Леся грати на фортепіано. «…Її музику було надзвичайно приємно слухати… Мала вона хороший слух, але ніколи нічого не грала напам’ять, тільки з нот … твори Бетховена, Шумана, Шуберта, Мендельсона, Шопена… з російських композиторів грала тільки «Баркаролу» Чайковського… з українських грала лише М.Лисенка українські пісні та композиції для співу». Любила Леся імпровізувати: це була наче не музика, а розмова з «давнім своїм другом», фортеп’яно, на різні-прерізні теми. («Спогад про Лесю Українку» Ольги Косач-Кривенюк).

Також Леся вишивала і мережила сорочечки, рушники для братів, сестер, родичів, знайомих; на дні народження батьків дарила свої вишиванки.

Дітей любила Леся по-особливому. Для молодших  вона робила власні іграшки, її ляльки з маківки, кольорових папірців і  клаптиків тканини втішали її  менших сестричок. Діти віддячували їй такою ж  любов’ю. У Колодяжному, де не було школи, вона вчила дітей читати і писати.

Літературну діяльність Леся почала рано. У дев’ять років написала перший вірш «Надія», присвяченій тьоті Єлі (О. Косач), яка була заслана до Сибіру  за політичні погляди.